Скляні кульки, витончені бурульки, казкові персонажі та крихкі фігурки звірів — для багатьох українців ці новорічні прикраси стали символом дитинства. Та не всі знають, що значна частина таких ялинкових іграшок десятиліттями виготовлялася саме у Костянтинівці на Донеччині — місті зі славетною скляною історією.
Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, ця частина культурної спадщини опинилася під загрозою знищення. Саме тому колекції новорічних іграшок і святкових листівок з Костянтинівського міського краєзнавчого музею було евакуйовано в безпечніше місце.
Як розповіла директорка Костянтинівського міського краєзнавчого музею Рита Карпова, рішення про евакуацію експонатів було вимушеним, але життєво необхідним.
«Вивезли у безпеку як предмети музейного фонду України, так і пам’ятки історії міста. Їх повернуть після перемоги та відновлення. Це і колекція скляних виробів наших заводів, колекція новорічних іграшок, старі пляшки початку ХХ століття», — зазначила вона в коментарі Суспільне Донбас.
Разом із ялинковими прикрасами вивезли й інші унікальні експонати, що десятиліттями формували обличчя міського музею. Усе це — не просто речі, а матеріальна пам’ять про покоління костянтинівців.
Точної дати початку виготовлення ялинкових іграшок у Костянтинівці музейні архіви не зберегли. Проте, за словами фахівців, їх могли створювати ще на початку ХХ століття, коли місто активно розвивалося як один із центрів скляної промисловості Донбасу.
Після Другої світової війни виготовлення новорічних прикрас у Костянтинівці здійснювала артіль імені Горького. Особливістю цього виробництва було те, що понад половину працівників становили люди з інвалідністю.
Часто вони видували та розписували іграшки вдома, передаючи навички ручної роботи від майстра до майстра.
У 1953 році в місті відкрили спеціальний цех з виготовлення ялинкових прикрас. Саме тоді виробництво вийшло на новий рівень. Основними виробами стали скляні кулі, зірки, бурульки, фігурки тварин та казкових персонажів.
Серед найбільш незвичних експонатів музейної колекції — ялинкова прикраса «Виноград». Гроно складалося з десятків маленьких скляних кульок, змонтованих вручну. Така робота вимагала неабиякої майстерності й терпіння.
Згодом асортимент фабрики розширився до кількох десятків найменувань, а костянтинівські прикраси почали впізнавати далеко за межами регіону.
У 1970-х роках у Костянтинівці об’єднали дзеркальне виробництво, цех ялинкових прикрас і майолікове виробництво. Так з’явився завод скляних і майолікових виробів, відомий під назвою фабрика «Зоря».
Саме тут запустили склодувні автомати, вакуумні машини для нанесення покриття та сучасні на той час пакувальні лінії. Напередодні Нового року цех працював у посиленому режимі.
За музейними матеріалами, у Костянтинівці виготовляли не лише іграшки для продажу, а й великі прикраси для міських ялинок, які прикрашали площі та парки.
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років підприємство зробило ставку на великі ексклюзивні іграшки з крихкого скла: самовари, казкові образи, звірів, масивні бурульки. Вони мали попит і вважалися оригінальними.
Втім, економічні труднощі та зміни ринку зробили своє. До 2000 року виробництво ялинкових іграшок у Костянтинівці припинилося.
До повномасштабного вторгнення щороку в Костянтинівському краєзнавчому музеї відкривали виставку «Новорічне сяйво». Відвідувачам показували весь шлях фабрики — від перших товстостінних куль до витончених авторських прикрас, розписаних вручну.
Окремий розділ експозиції був присвячений колекції святкових листівок. У 2011 році мешканка міста Ірина Букіна передала музею зібрання, яке колись належало її бабусі Тамарі Халеєвій. Найстарішим листівкам — понад 70 років, серед них є й новорічні поштівки з Чехословаччини.
Сьогодні ця унікальна колекція перебуває у безпеці. Вона чекає на час, коли після перемоги та відновлення Костянтинівки знову повернеться додому — як символ миру, пам’яті й незламності міста.
Скляні іграшки з Костянтинівки — це не лише святковий декор, а історія людей, праці та культури, яку ворогу не вдалося знищити.
Джерело: Суспільне Донбас, Костянтинівський міський краєзнавчий музей, коментар Рити Карпової